Чому серед християн все більше тих, хто не хоче ходити до храму в неділю і свята, вишукуючи різноманітні для цього приводи. Чому так відбувається? Про це – декілька думок
Індивідуалізм
Знецінення Церкви як спільноти, зібраної навколо Христа, є серйозною проблемою. Люди приходять до храму у неділю, а потім кожен живе своїм життям. Цінність спільноти, такої як була за часів апостолів, втратилась, саме вона є дуже важливою.
Якщо людина не відчуває підтримки, то не бачить сенсу відвідути спільноту, де кожен – сам по собі.
Інтернет-орієнтованість
Навіщо іти до храму, якщо можна богослужіння з будь-якого храму подивитись онлайн? Прямі трансляція – чудова нагода взяти участь у недільній Службі для того, хто фізично не може. Але це не повинно ставати нормою.
Однак Церква – це люди. Жоден, навіть найшвидкісніший інтернет не зможе замінити живої присутності серед братів і сестер у храмі.
Культура споживацтва
Люди звикли споживати, а отже до того, що завжди можна вибрати і поміняти те, що не подобається. І тому вони можуть постійно змінювати храм, бо там їм не подобається спів, там стиль проповіді, там щось інше.
І пошуки ідеального варіанту дуже часто не увінчуються успіхом, бо завжди є щось, що не влаштовує.
“Я”орієнтоване покоління
Я йду щоби зустрітись з Богом, Я йду, щоби вирішити свої проблеми, я, я,я… Але якраз Літургія – це “ми”, це молитва сім’ї у Христі, спільноти. Для “я” існує приватна молитва, тоді як у храмі ми молимось один за одного і спільно, жертва Спасителя відбувається за нас усіх, а не окремі “я”.
Кожен християни – частинка великої сім’ї і саме спільнотне життя допомагає нам відчути або пригадати забуте від часів Христа свідчення одне для одного своєї віри, любові, служіння.
А ми про про це забуваємо, може тому все менше християн радо прагнуть іти до храму?
Підготувала Тетяна Трачук
УГКЦ- Церква свого права! І маємо- “дорогу жінкам”; Божественну Літургію ввечері; нема строго “це Сповідь- тільки гріхи; йдіть на духовну розмову”; можна дбати за добре ім’я; причащаємо співців після Богослужіння.
Часто призводить до замішання також відсутність єдиної позиції духовенства по певних питаннях. Наприклад, одні священики завзято вихваляють і пропагують Меджугорє, хоча офіційно Церква не визнала тих обявлень. Інші під час проповідей цитують заборонених Церквою авторів (наприклад, Марію Вальторта). Або ж коли в церковних крамницях серед побожних книжечок знаходяться “не дозволені Церквою” та “забобонні” книжечки (наприклад, “Усе через Марію”).
Пункт п’ятий- некоректна поведінка декого з духовенства; окрема тема- колишні православні священники в УГКЦ- посвідчення поміняне, а чи духовність змінилась в такого отця? УГКЦ- Церква свого права, ми- не УПЦ. І ще одне- людина має право поміняти храм з поважних причин, молитися де душа лежить- на таке дозвіл може дати духівник.